Британія

Британія
Файл:Ім'я файла.png
Загальна інформація
Назва	Британія Великобританія Сполучене кололевство Великобританії

Історія

Великобританія брала участь у Другій світовій війні від самого її початку 1 вересня 1939 року (3 вересня 1939 року Великобританія оголосила війну Німеччині) і до кінця (2 вересня 1945 року)

Напередодні війни

Великобританія була однією з країн — творців міжнародної політичної системи після Першої світової війни. Водночас, як найсильніша європейська «велика держава», Великобританія традиційно прагнула зберігати паритет сил на континенті, поперемінно підтримуючи ті чи інші країни. Нова повномасштабна війна на європейському континенті була для Великобританії вкрай небажаною як з економічної, так і з політичної точки зору.

У 1933 році до влади в Німеччині прийшли нацисти, одним з основних гасел яких був реванш за поразку у Першій світовій війні. Паралельно відбувалася форсована індустріалізація та мілітаризація СРСР. Вважаючи «радянську загрозу» досить серйозною, у другій половині 1930-х років британський уряд Невілла Чемберлена йшов на поступки нацистській Німеччині, що вело до її посилення в якості «противаги» СРСР. Вершиною цієї політики стала Мюнхенська угода 1938 року. При цьому передбачалося, що посилена Німеччина, тим не менш, і надалі залишиться під контролем «великих держав» і, в першу чергу, Великобританії.

Порушення Німеччиною Мюнхенської угоди, розділ та захоплення Чехословаччини в березні 1939 року (під час цієї події на боці Рейху виступила традиційна союзниця Франції Польща) означали крах британської зовнішньої політики — Німеччина вийшла з під контролю «великих держав» і ставала домінуючою силою в Центральній та Східній Європі.

Проте, після окупації Чехословаччини, в березні 1939 року понад 2 тисячі золотих злитків вартістю 5,6 млн фунтів стерлінгів, що знаходилися в Лондоні, було передано з рахунку Національного банку Чехословаччини на рахунок у Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements), який керувався від імені Рейхсбанку.

19 березня 1939 року СРСР заявив про невизнання поділу Чехословаччини та невизнання анексії Чехії Німеччиною. 31 березня 1939 року Чемберлен оголосив в британському парламенті про надання Польщі, що служила буферною зоною між СРСР та Німеччиною, гарантій недоторканності. 7 квітня 1939 року, після нападу Італії на Албанію, Англія також надала подібні гарантії Греції та Румунії. Передбачалося, що ці заходи повинні були зменшити напруженість у Східній Європі, однак в реальності надання гарантій досягло протилежних цілей.

В серпні 1939 року було підписано договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, який став повною несподіванкою для Великобританії. Секретні протоколи договору припускали розділ Східної Європи між СРСР та Німеччиною, в тому числі і Польщі, якій Великобританія раніше гарантувала безпеку. Це означало крах всієї британської зовнішньої політики в Європі та поставило імперію у вкрай складне становище.

Вирішальну роль в оголошенні Англією війни Німеччині зіграли США, котрі здійснюючи на Англію тиск, погрожували, що у разі відмови Англією від виконання своїх зобов'язань щодо Польщі, США відмовляться від своїх зобов'язань щодо підтримки Англії. Конфлікт Великобританії з Німеччиною означав підтвердження сфер британських інтересів в Азії та необхідність їхнього захисту від японської агресії, впоратися з якою без допомоги США (існували англо-американські зобов'язання по спільній обороні проти Японії) уявлялося навряд чи можливим . Джозеф Кеннеді (Joseph P. Kennedy), посол США в Англії в 1938–1940 роках, пізніше згадував: «Ні французи, ні англійці ніколи б не зробили Польщу причиною війни, якби не постійне підбурювання з Вашингтона». Опинившись перед фактом укладення пакту Молотова — Ріббентропа та одночасно перебуваючи під тиском США, які погрожували в разі відмови Англією виконання своїх зобов'язань щодо Польщі позбавити її своєї підтримки, Британія пішла на оголошення війни Німеччині.

Дивна війна

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу (див. Польська кампанія). В цей же день уряд Н. Чемберлена направив Німеччині ноту протесту, 3 вересня за нею пішов ультиматум, потім оголошення війни Німеччині.

Однак весь час, поки німецькі війська були зайняті на Сході, в діях проти Польщі, союзні англо-французькі війська ніяких активних бойових дій на суші та в повітрі не вживали. А швидка поразка Польщі зробила часовий період, під час якого можна було змусити Німеччину воювати на два фронти, дуже коротким.

У підсумку перекинуті до Франції з вересня 1939 по лютий 1940 року Британські експедиційні сили у складі 10 дивізій нічого не робили[7][8]. В американській пресі цей період отримав назву «Дивна війна».

Німецький воєначальник А. Йодль пізніше стверджував:

«Якщо ми не зазнали поразки ще в 1939 році, то це сталося тільки тому, що близько 110 французьких і англійських дивізій, які стояли під час нашої війни з Польщею на Заході проти 25 німецьких дивізій, абсолютно не діяли»

~ А. Йодль

Війна на морі

Водночас бойові дії на морі почалися відразу ж після оголошення війни. Вже 3 вересня був торпедований та затонув британський пасажирський пароплав «Атенія». 5 і 6 вересня біля берегів Іспанії були потоплені кораблі «Боснія», «Роял Сетра» та «Ріо Кларо». Великобританії довелося ввести конвоювання суден.

14 жовтня 1939 року німецький підводний човен U-47 під командуванням капітана Пріна потопив британський лінкор «Роял Оук», що знаходився на стоянці у військово-морській базі Скапа-Флоу на Оркнейських островах.

Незабаром дії німецького флоту та авіації поставили під загрозу міжнародну торгівлю і саме існування Великобританії.

Битва за Скандинавію

Великобританія і Франція, які встановили економічну блокаду Німеччини, були зацікавлені в залученні до цієї блокади максимальної кількості країн. Однак малі країни Європи, в тому числі скандинавські, не поспішали зближуватися з воюючими сторонами. З початку війни в Європі скандинавські країни проголосили нейтралітет. Спроби дипломатичного тиску не дали результатів, і військово-морські командування воюючих країн стали замислюватися над підготовкою операцій на півночі Європи. Англо-французькі союзники були зацікавлені в тому, щоб присікти поставки в Німеччину шведської залізної руди. Зі свого боку, командування німецького військово-морського флоту зайнялося вивченням можливості заняття опорних пунктів у Норвегії та Північної Данії.

8 квітня 1940 року 4 британських есмінця поставили мінне загородження біля входу в затоку, що вела до норвезького порту Нарвік. Уряд Норвегії вручив Англії ноту протесту. Але вже на наступний день, 9 квітня, Німеччина напала на Норвегію (до того вона без опору окупувала Данію).

12 квітня Великобританія направила на підтримку норвезьким військам свої сили. Пізніше в Норвегію були направлені французькі та польські війська. Однак внаслідок нерішучості та неузгодженості дій союзні англо-французько-польсько-норвезькі війська зазнали поразки і 8 червня 1940 року їх евакуювали з Норвегії.

Єдиним позитивним для Великобританії підсумком цієї битви стали значні втрати німецького флоту протягом Норвезької операції.

Поразка Франції (Французька кампанія (1940))

Невдачі зовнішньополітичного курсу привели до зміни уряду в Англії. 10 травня 1940 року новим прем'єр-міністром став У. Черчілль. В цей ж день розпочалося вторгнення німецьких військ до Франції, Бельгії та Нідерландів.

Прорив німецького бронетанкового клину через Арденни до Булоні поставив союзні англо-французькі сили у важке становище. 25 травня командувач Британськими експедиційними силами генерал Дж. Горт прийняв рішення відступити до моря та евакуюватися до Англії. 27 травня британські війська почали евакуацію з Дюнкеркського плацдарму, а до 4 червня евакуація військ була закінчена (див. Операція «Динамо»). Британські війська, що залишилися у Франції (1-а англійська бронетанкова дивізія, 51-а північно-шотландська дивізія та 52-а південно-шотландська дивізія, всього 150 тис. осіб) очолив генерал А. Брук. Він зробив висновок, що становище безнадійне[13] . У зв'язку з цим новоприбулі сили (1-а канадська дивізія) були посаджені назад на кораблі, а 15 червня британський експедиційний корпус був виведений з підпорядкування французької 10-ої армії та одночасно розпочав свою евакуацію.

16 червня новий французький прем'єр-міністр маршал Петен відправив Гітлеру прохання про перемир'я.

Нейтралізація французького флоту (Операція «Катапульта»)

Після поразки Франції перед Великобританією постала задача не дозволити Німеччині поставити французький військовий флот під свій контроль. 3 липня 1940 року Великобританія захопила французькі кораблі у своїх портах. В цей ж день французький флот був атакований англійцями в Орані та деяких інших місцях і зазнав величезних втрат. У відповідь французький уряд Віші розірвав дипломатичні відносини з Великобританією.

Допомога США

Після поразки у Франції Великобританія, по суті, втратила сухопутну армію[15]. Основні втрати були понесені в тяжкому озброєнні. Починаючи з липня 1940 року, до Великобританії стало надходити озброєння із США у великій кількості. Англія також потребувала допомоги у битві за Атлантику, а тому була також змушена просити у США 50 старих есмінців в обмін на оренду на 99 років військово-повітряних та військово-морських баз у Вест-Індії та на Ньюфаундленді.

Ліквідація «п'ятої колони»

У самій Великобританії існували прихильники Гітлера, зокрема, О. Мослі та Британський союз фашистів (БСФ).У травні-червні 1940 року Освальд Мослі разом з більшістю керівників БСФ був заарештований, а в липні вся фашистська організація була оголошена поза законом.

У липні 1940 року німці зробили невдалу спробу захопити герцога Віндзорського (колишнього короля Едуарда VIII, який у 1936 році зрікся від престолу через кілька місяців правління на користь свого брата Георга VI), відомого своїми симпатіями до Гітлера (операція «Віллі»). У разі окупації Британських островів Гітлер всерйоз обговорював можливість реставрації на троні лояльного герцога. Проте англійська спецслужба запобігла цій спробі. Герцог Віндзорський, який проводив час в Португалії, був посаджений на британський військовий корабель та відправлений на Багамські острови губернатором.

Битва за Британію План «Зеельове»

Для Гітлера готовність британського уряду продовжувати війну виявилася несподіванкою. Вважають, що після перемоги над Францією Гітлер розраховував домогтися згоди британського уряду на компромісний мир на сприятливих для Великобританії умовах. Мабуть, він не хотів, щоб конфлікт з Великобританією призвів до серйозних наслідків. Тому Німеччина, щойно здобувши перемогу у Франції, почала підготовку до висадки на Британські острови. Основною передумовою до успіху операції «Морський лев» було завоювання панування в повітрі.

13 серпня 1940 року почалися масовані нальоти німецької авіації на Британію. Однак опір британської авіації не було зломлено, і 17 вересня Гітлер відклав, а 12 жовтня скасував операцію «Морський лев».

Німецька авіація продовжувала атакувати британські міста. 14-19 листопада німецький авіація здійснила руйнівні нальоти на Бірмінгем та Ковентрі, 29 грудня було завдано великої шкоди Лондону. Але ці атаки вже служили метою приховати підготовку Німеччини до війни з СРСР. Німецьке керівництво прийняло рішення, що «якщо Росія буде розгромлена, Англія втратить останню надію».

16 травня 1941 року основні сили люфтваффе були відправлені на Схід для підготовки вторгнення в Росію.

Військові дії на Близькому Сході та Північній Африці Північно-Африканська кампанія

10 червня 1940 року Італія оголосила війну Великобританії. Основні бойові дії велися на Середземному морі та в Африці.До цього часу в розпорядженні генерала А. Уейвелла в Єгипті було 50 тис. чоловік. Італійські колоніальні війська налічували близько 500 тис. чоловік.

На початку липня 1940 року італійські війська почали наступ в Східній Африці, в серпні 1940 року захопили Британське Сомалі, просунулися вглиб Кенії та вийшли на далекі підступи до столиці Судану Хартума. Почалося перекидання британських військ в Африку. 9 липня 1940 року на шляху від Мальти до Александрії відбулося перше зіткнення британського та італійського флоту, але в цілому італійський флот мало перешкоджав британцям зосереджувати сили в Африці.

13 вересня італійські війська вторглися в Єгипет та стали просуватися вздовж узбережжя Середземного моря. Британські війська, не здійснюючи опору, відійшли до лінії поблизу Мерси-Матрух. Тим часом, коли 28 жовтня 1940 року Італія напала на Грецію, британські війська взяли під контроль острів Крит. 11 листопада англійська авіація завдала удару по італійському флоту в Таранто та потопила 3 італійських лінкора.

9 грудня 1940 року розпочався британський наступ в пустелі поблизу Сіді-Баррані. Італійські війська зазнали важкої поразки і в результаті були вигнані з Єгипту. У 1941 році британські війська зайняли Еритрею та продовжили наступ в Ефіопії.

Однак у лютому-березні 1941 року в Північну Африку прибув німецький експедиційний корпус генерала Е. Роммеля. Окрім того, частина британських сил відволіклася на операцію на Балканах. Все це змістило чашу терезів в Північній Африці на сторону держав Осі. 31 березня 1941 року німецько-італійські війська перейшли в наступ, завдавши поразки англійцям під Ель-Агейла та відкинули їх до Єгипту.

1 квітня 1941 року розпочалося повстання в Іраку під керівництвом прихильника нацистської Німеччини Гайлані. Лише 31 травня англійцям вдалося відновити контроль над країною, а до влади прийшов новий, лояльний Великобританії уряд.

Битва за Балкани Операція «Ауфмарш 25» та Операція «Маріта»

Черчілль згадував, що Великобританія прагнула

«створити проти неминучого наступу німців Балканський фронт, який би об'єднував Югославію, Грецію і Туреччину … Нам здалося, що якби за помахом нашої руки Югославія, Греція та Туреччина стали діяти спільно, то Гітлер тимчасово залишив би Балкани в спокої, або настільки б загруз в сутичці з нашими об'єднаними силами, що на цьому театрі війни виник би важливий фронт …»

~ У.Черчілль

Англійське командування прийняло рішення про перекидання більшої частини Нільської армії з авіацією в Грецію; 7 березня в Грецію прибули перші англійські війська. 28 березня 1941 року в морській битві біля мису Матапан з італійським флотом панування англійського флоту було закріплене, що зробило перевезення військ безперешкодним.

Активність Великобританії на Балканах в багато чому сприяла зміщенню вектора агресії Німеччини. 1 березня 1941 року німецькі війська вступили до Болгарії; вони стали займати вихідні позиції для нападу на Грецію. 4 березня югославський принц Павло під натиском Німеччини погодився наслідувати приклад Болгарії, а 25 березня уряд Югославії приєднався до сталевого пакту. Однак 27 березня в результаті військового перевороту уряд був повалений, принц Павло був зміщений з поста регента, союз Югославії з Німеччиною був розірваний.

Тоді 6 квітня німецькі війська напали на Югославію та Грецію. Югославські та грецькі війська були розгромлені, 17 квітня Югославія капітулювала, 24 квітня за нею пішла Греція. Британські війська змушені були евакуюватися в Єгипет та на острів Крит. Грецький флот відплив у Александрію і перейшов під контроль англійців.

20 травня 1941 року почалася німецька операція по захопленню острова Крит. Британські війська зазнали важку поразку, їхні залишки змушені були евакуюватися, при цьому значних втрат поніс англійський Середземноморський флот.

Воєнний союз із СРСР та США

10 травня 1941 року заступник Гітлера по партії Р. Гесс приземлився на парашуті у Великобританії. Від імені фюрера він запропонував укласти мир між Великобританією та Німеччиною. Однак, не дивлячись навіть на важке становище Великобританії, британський уряд не пішов на поступки Німеччині, що б означало для англійців визнати власну поразку.

Тим часом тривали запеклі бої по всьому світу. 19 травня італійські війська капітулювали в Ефіопії. 27 травня британському флоту вдалося потопити німецький «Бісмарк» — грозу англійських морських комунікацій. 8 червня об'єднані сили британців та «вільних французів» вступили в Сирію, до 12 липня Сирія опинилася під контролем Великобританії та військ «Вільної Франції». Однак розпочатий британцями в червні 1941 року наступ у Північній Африці завершився невдачею.

Станом на той момент лише дві країни могли реально допомогти Англії в її боротьбі: США та СРСР. Уряд США підтримував Англію, однак усіма силами прагнув уникнути участі у війні. 11 березня 1941 року президент США Ф. Рузвельт підписав прийнятий Конгресом закон про ленд-ліз. 18 квітня США оголосили про розширення своєї зони безпеки в Атлантиці, таким чином, залишаючись невоюючою стороною, проте їхні кораблі почали патрулювати води Західної Атлантики. Почалося будівництво американських баз в Гренландії, 7 липня 1941 року в зону відповідальності США була включена Ісландія, при цьому американський гарнізон замінив британські війська.

СРСР намагався не втручатися у війну Німеччини та Великобританії. Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року посприяв послабленню тиску на Великобританію. Уже в травні припинився повітряний наступ на Англію, зникла загроза вторгнення німецьких військ на Британські острови, полегшилось становище в Середземномор'ї. Прем'єр-міністр Англії У. Черчілль у той ж день зробив заяву:

«... Ми надамо Росії та російському народу всю допомогу, яку тільки зможемо ... Це не класова війна, а війна, в яку втягнуті вся Британська імперія та Співдружність націй ... Якщо Гітлер уявляє, що його напад на Радянську Росію викличе найменшу розбіжність в цілях або послаблення зусиль великих демократій, які зважилися знищити його, то він глибоко помиляється. Навпаки, це ще більше зміцнить та заохотить наші зусилля врятувати світ від його тиранії ...

... Його вторгнення в Росію - це лише прелюдія до спроби вторгнення на Британські острови ... Тому небезпека, що загрожує Росії, - це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам ...»

~

12 липня 1941 року в Москві було підписано радянсько-британську угоду про спільні дії проти Німеччини. 16 серпня Великобританія надала СРСР військовий кредит. 31 серпня в Архангельськ прибув перший британський конвой, а вже у вересні перші британські літаки взяли участь в бойових діях на радянсько-німецькому фронті[23]. Великобританія отримала нового союзника, покликаного нести основний тягар війни на суші, чого завжди прагнула британська зовнішня політика. Послаблення позицій Великобританії призвело до посилення позицій США на міжнародній арені. Значну напруженість викликало прагнення американських кіл використати поставки по ленд-лізу для обмеження британської світової торгівлі. Британський уряд змушений був зробити заяву, що матеріали, які поставлюються з США не будуть використовуватися для виробництва товарів на експорт.

Проте, обставини вимагали спільних дій Великобританії та США. 14 серпня 1941 року президент США Ф. Рузвельт та прем'єр-міністр Великобританії У. Черчілль опублікували спільну заяву про цілі війни та принципи повоєнного устрою — так звану Атлантичну хартію.

Окупація Ірану Іранська операція

Для забезпечення контролю над іранськими нафтовими родовищами, а також для створення прямого кордону британських володінь з СРСР 17 серпня 1941 року Великобританія та СРСР надали ноту іранському уряду щодо вигнання німецьких агентів з країни. Після відмови іранського уряду британські війська на півдні і в центрі країни та радянські війська на півночі 25 серпня вторглися в Іран. 17 вересня був зайнятий Тегеран; за день до цього шах Ірану зрікся престолу на користь свого сина та втік з країни.

11 жовтня 1941 року аналогічну радянсько-британську ноту отримав уряд Афганістану.

Північна Африка Північно-Африканська кампанія

Англійці продовжували успішно постачати необхідні ресурси своїм солдатам на Мальту та в Північну Африку, тоді як авіація і флот, базуючись в Мальті, значно порушували комунікації німецько-італійських військ у Північній Африці. 18 листопада 1941 року британські війська перейшли в наступ у Північній Африці та оволоділи всією Кіренаїкою.

Оскільки багато в чому це було наслідком панування британців над комунікаціями в Середземномор'ї, Німеччина перекинула в Середземне море підводні човни. 13 листопада 1941 року був торпедуваний і наступного дня затонуплений поблизу Гібралтару авіаносець «Арк Роял». Попереду були нові втрати, які привели до втрати панування британського флоту в Середземномор'ї. Для підтримки дій німецько-італійських військ на початку грудня 1941 року на Середземномор'я були перекинуті додаткові сили авіації і штаб 2-го повітряного флоту генерал-фельдмаршала А. Кессельрінга. Авіація піддала масивній атаці Мальту[24]. Відновлення нормального постачання сприяло посиленню німецько-італійських військ у Північній Африці. 21 січня 1942 року вони завдали удару у відповідь і до 7 лютого повернули собі майже всю Кіренаїку, проте не змогли захопити Тобрук — важливий стратегічний пункт.

27 травня 1942 року почався новий наступ німецько-італійських військ. 8-а британська армія була відкинута в Єгипет до Ель-Аламейна; 21 червня був захоплений Тобрук. Британський флот відплив з Александрії у Червоне море, в Каїрі почали спалювати військові архіви.

Наростання розбіжностей між Великобританією і СРСР

У той час як питання про вплив на Балканах було вирішене досить швидко, принаймні на папері, першим великим каменем спотикання у відносинах між західними союзниками, в першу чергу Великобританією, та СРСР, стало питання про Польщу. Основні розбіжності викликав принцип формування польського уряду. Радянська сторона наполягала на створенні по суті маріонеткового прорадянського уряду, лояльність якого повинна бути гарантією від продовження політики, що проводилася до війни.

Ялтинська конференція союзників у лютому 1945 року не вирішила остаточно це питання.

У. Черчілль писав у своїх мемуарах:

У міру того, як війна, яку веде коаліція, підходить до кінця, політичні питання набувають все більш важливого значення ... Знищення військової могутності Німеччини спричинило за собою докорінну зміну відносин між комуністичною Росією та західними демократіями. Вирішальні практичні питання стратегії та політики ... зводилися до того, що:

• по-перше, Радянська Росія стала смертельною загрозою для вільного світу;
• по-друге, треба негайно створити новий фронт проти її стрімкого просування;
• по-третє, цей фронт у Європі повинен йти якнайдалі на Схід;
• по-четверте, головна і справжня мета англо-американських армій - Берлін;
• по-п'яте, визволення Чехословаччини та вступ американських військ до Праги має найважливіше значення;
• по-шосте, Відень, і по суті вся Австрія, повинна управлятися західними державами, принаймні, на рівній основі з російськими Радами;
• по-сьоме, необхідно приборкати агресивні домагання маршала Тіто щодо Італії;
• нарешті - і це найголовніше, - врегулювання між Заходом і Сходом по всіх основних питань, що стосуються Європи, має бути досягнуто до того, як армії демократії підуть або західні союзники поступляться будь-яку частиною німецької території, яку вони завоювали ...

Однак Черчілль не знайшов підтримки у американських союзників, які грали все більш визначальну роль в англо-американському союзі.

Вторгнення у Німеччину

Арденнська операція, Операція «Верітебл» та Центрально-Європейська операція

16 грудня 1944 року німецькі війська перейшли в генеральний наступ у Арденнах. 22 грудня 3-а американська армія під командуванням генерала Дж. Паттона розпочала контрнаступ на німецьку виступ з півдня, та атакувала його з південного флангу, поставивши німців під загрозу оточення. Погода в Арденнах покращилася і авіація союзників почала бомбити позиції німецьких військ та їхні лінії постачання. 24 грудня американські та британські війська зупинили наступ супротивника на підступах до річки Маас. До 24 грудня в результаті опору англо-американських військ німецький наступ остаточно видихнув і німецькі війська почали відступати на вихідні позиції. Німецький наступ в Арденнах як стратегічна операція закінчилася повним провалом. Стратегічна ініціатива безповоротно перейшла до союзників і вони почали наступати на Німеччину.

На початку 1945 року британська авіація відновила повітряні нальоти на німецькі міста з метою тероризувати населення та посіяти паніку серед цивільного населення та біженців. У середині лютого відбувся спустошливий наліт на Дрезден, який практично стер з лиця землі центр міста (див. Бомбардування Дрездена).

У лютому-березні 1945 року союзні британські, американські та французькі війська відкинули німецькі війська за Рейн. У. Черчілль наполягав на якнайшвидшому просуванні на Берлін. Однак Верховний командувач союзними військами в Європі генерал Д. Ейзенхауер збирався продовжити наступ уздовж осі Ерфурт-Лейпциг-Дрезден і на Регенсбург-Лінц. Він не збирався вступати з радянською армією в гонку за Берлін. 2 травня після штурму столиця Німеччини Берлін була захоплена радянськими військами.

Завершення війни в Італії

Важка та кровопролитна кампанія в Італії тривала з вересня 1943 року до самого кінця війни. 4 червня 1944 року союзні війська вступили в Рим і до 15 серпня вийшли на укріплену лінію на південний схід від Ріміні, Флоренція та річки Арно.

Однак розпочатий восени 1944 року наступ не увінчався успіхом. Лише 9 квітня 1945 року новий наступ союзних військ призвів до прориву німецького фронту. 2 травня 1945 року Верховний командувач союзними військами в Середземномор'ї фельдмаршал Х. Александер прийняв капітуляцію німецької групи армій «C».

Завершення війни у Німеччині

Британські війська просувалися до Німеччини на північному фланзі союзного фронту. 4 травня 1945 року німецькі війська на північному заході капітулювали перед 21-ю групою армій фельдмаршала Б. Монтгомері, яка окупувала Данію, Шлезвіг-Гольштейн та частина Мекленбурга.

У ніч на 7 травня у ставці Д. Ейзенхауера в Реймсі генерал А. Йодль від імені німецького командування підписав акт про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Радянська сторона висловила категоричний протест проти таких односторонніх дій, і 8 травня в передмісті Берліна Карлхорсті в присутності представників СРСР, США, Великобританії та Франції було підписано акт про беззаперечну капітуляцію збройних сил Німеччини.

Однак в зоні британської окупації німецькими військами продовжували командувати німецькі генерали: Г. Ліндеман в Данії, Г. Блюментрітт в північно-західній Німеччині та Й. Бласковіц в Голландії та на заході від річки Везер. У Норвегії німецькі війська здали зброю, при цьому не були визнані військовополоненими та зберегли свою структуру. Як писав Черчілль у своїх мемуарах,

«У моїх очах радянська загроза вже замінила нацистського ворога» [36] Тільки 23 травня по вимогу СРСР і США британська влада заарештувала німецький уряд на чолі з грос-адміралом К. Деніцем.

Перемога над Японією

У серпні 1943 року було створено Об'єднане командування союзних військ у Південно-Східній Азії на чолі з британським адміралом лордом Маунтбеттеном. У грудні 1943 року 14-у британсько-індійську армію очолив генерал У. Слім.

У березні-липні 1944 року британцям вдалося відбити японський наступ в районі Імпхалу, потім у результаті контрнаступу 14-а британсько-індійська армія зайняла Північну Бірму, в лютому 1945 року форсувала широководну річку Іраваді і в березні під Мейктілойлом завдала поразки японцям, після чого 2 травня зайняла столицю Бірми Рангун.

Далекий Схід

Великобританія хотіла брати участь у все більшій кількості кампаній завершального періоду війни. У листопаді 1944 року був сформований британський Тихоокеанський флот. У березні 1945 року він розгорнув операції на Тихому океані під головним командуванням американського адмірала. Проте Японія капітулювала набагато раніше, ніж британські війська прибули на Далекий Схід. Таким чином, в завершальній стадії війни брали участь лише британський флот і об'єднані сили Австралії та Нової Зеландії.

==Підсумки війни для Британії Основним підсумком війни з точки зору Великобританії стало збереження незалежності країни. У той ж час, Великобританія витратила на війну більше половини своїх іноземних капіталовкладень, зовнішній борг до кінця війни досяг 3 млрд фунтів стерлінгів. Вона вкрай потребувала зовнішньої допомоги для свого відновлення. Багато міжнародних ринків були нею загублені. Таким чином, Великобританія втратила роль світового лідера, а в перший ряд наддержав вийшли США та СРСР.

До підсумків Другої світової війни можна віднести розпад Британської імперії. Падіння престижу Британської імперії в період невдач дорого їй обійшовся. У післявоєнний період велика частина британських колоній здобула незалежність, хоча певні зв'язки з колишньою метрополією зберігаються в рамках Співдружності.

Втрати та витрати під час війни привели до величезного дефіциту платіжного балансу. Закордонні капіталовкладення скоротилися на чверть. Торговий флот скоротився більш ніж на чверть, а прибуток від нього в післявоєнні роки у реальному вираженні так і не досяг довоєнного рівня. Дефіцит платіжного балансу на довгі роки став хронічним.

Доводилося економити, і вже на початку 1948 року було забороненене зростання заробітної плати, незважаючи на зростання цін і податків. У 1949 році були скасовані шкільні безкоштовні сніданки та безкоштовний проїзд школярів у автобусах.

Після війни виробництво у Великобританії стало рости, головним чином за рахунок наукових галузей промисловості: електроніки і, зокрема, виробництва ЕОМ, літакобудування, виробництва реактивних двигунів, хімічних виробів. У перші повоєнні роки Великобританія виробляла до 2/3 всіх автомобілів Західної Європи. Все це мало на світовому ринку великий попит.

У 1948 році загальний індекс промислової продукції досяг довоєнного рівня. Великобританія відновила свою частку в світовому експорті. Післявоєнний лейбористський уряд скасував антипрофспілкові закони 1927 року, ввів нову систему охорони здоров'я, соціального страхування та обмежило права палати лордів, яка надалі могла затримати прийняття закону не більше ніж на рік.

Зарплата жінок в післявоєнний період становила 52-55% від зарплати чоловіків. Нормування продуктів після війни не тільки не було скасовано, але і було поширене на хліб (червень 1946 року) та на картоплю (листопад 1947 року), чого не було навіть під час війни. Норми відпуску продуктів за картками були скорочені. Картки на продукти зберігалися аж до 1953 року.

За даними У. Черчілля, збройні сили Великобританії за роки Другої світової війни втратили вбитими та зниклими безвісти 303 240 чоловік, а разом з домініонами, Індією та колоніями — 412240 чоловік. Втрати цивільного населення склали 67100 чоловік, втрати риболовецького та торгового флоту — 30 000 чоловік.